Праця на "освітянській ниві".

 

Праця на "освітянській ниві" - почесна місія, чи тяжка робота? Напевно, кожен, причетний до школи, хоч раз ставив перед собою подібні питання...

Буває, летиш, мов на крилах, у ту школу, гориш і запалюєш, не можеш зупинитись у шаленому потоці творчості... Часом буквально шкірою відчуваєш, як зароджується-проростає щось нове довкола тебе... А твої діти, мов ліхтарики, аж світяться сильніше й потужніше, самі не розуміючи, що наповнюються, ростуть "тут і зараз". В такі моменти розумієш, для чого ти все це колись розпочав...

Буває й по-іншому... Коли тягар паперотворчості, яку ти мав зробити "на вчора", росте невидимим горбом за плечима, притискаючи до землі. А іноді ти потрапляєш в ситуації, де нема правильного рішення, де все залежить виключно від тебе, твоєї людяності, досвіду, компетентності, навіть передчуття... І така ноша, тягар відповідності, сумніву, тисне ще більше...

Тому в нашій роботі все так непросто. Тому, кажуть, без поклику серця тут нема чого робити... За 20 років вчительської роботи я зрозуміла, що одним з ключових "факторів успіху" в школі є люди...

Це старше покоління, у якого можна навчитися, ті, хто розвіє твої сумніви в собі і заспокоїть. Ці "аксакали" знають все, розуміють, ЯК треба. Біля них завжди спокійно і все стає на свої місця.

І є молоді, за якими потрібно "підбігти", аби вловити їх ритм. Ці дівчата самі не сумують та іншим не дозволяють "покритись мохом". Вони надихають і запалюють не тільки учнів, а й інших колег. Працюють над собою щоденно, створюючи в закладі атмосферу неспинного руху, творчості й творення..

Дуже важко зараз працювати в школі. Проте, є з ким і є заради чого! Дякую вам, колеги! Тільки разом ми - СИЛА!

P.S. Від імені усього колективу Новогребельської гімназії вітаю наших невтомних та креативних дівчат Юлія Чевжик та Вероніка Решетнікова з заслуженою нагородою!